Природа Волинського краю

Варто сказати, що в основі Волинській області перебуває низовина, вкрита лісами та болотами, хоча і невелика частина території лежить на Волинсько–Подільської височини. Все ж таки ліси та болота, зрідка поля – на те вона і зветься і Поліссям. З корисних копалин у Волинській області: буре вугілля, торф і природний газ, але вміст газу в маленькій кількості, саме тому більшість трудових ресурсів і спрямовані на сільське господарство, оскільки з промисловістю особливо не склалося. У сільському господарстві області переважає молочно–м'ясне тваринництво, а також вирощування зернових, картоплі та буряків. При цьому Волинська область дуже багата різноманітною природою флори і фауни. На її території налічується майже 130 річок і маленьких річечок. В озерах, річках, інших водоймах Волині водиться 35 видів риб, зокрема, короп, карась, лящ, сом, окунь, вугор, лин, судак, щука,марена, товстолобик і т.д. 

Волинь і її земля вся в гаях і лісах. Навіть понад 700 тисяч гектарів тут займають хвойні і змішані ліси, зелені насадження. Найбільш поширені лісові породи такі як сосна, ялина, дуб, береза, вільха, граб, ясен, клен та інші. Зустрічаються унікальні породи дерев: модрина європейська, дуб черешковий і червоний, кедр сибірський, пірамідальна і кульоподібна туї. 

Тварини Волині

Рибний світ Волині

Птахи Волині

Породи дерев Волині

Шацькі озера

Шацькі озера — група з понад 30 озер у північно-західній частині Шацького району Волинської області, у межиріччі Прип'яті й Західного Бугу , поблизу смт Шацьк. Шацькі озера розташовані серед лісових масивів, де побудовано багато санаторіїв і таборів відпочинку. Для охорони рідкісних природних комплексів у районі Шацьких озер у 1983 році створено Шацький національний природний парк (площа 32 500 га).

Територія, на якій розташовані озера, називається Шацьким поозер'ям. Найбільші з Шацьких озер:

• Світязь (пл. 27,5 км², друга за розміром природна водойма в Україні після озера Ялпуг),

• Пулемецьке озеро (пл. 16,3 км²),

• Луки (пл. 6,8 км²),

• Люцимир (пл. 4,3 км²),

• Остров'янське озеро (пл. 2,5 км²),

• Кримне (пл. 1,44 км²),

• Пісочне озеро (пл. 1,86 км²).

Береги Ш. о. низькі, улогі, складені піщаним, піщано-гальковим і біогенним матеріалами; є заболочені ділянки.Шацьке поозер'я являє собою зандрову рівнину в межах Поліської низовини. Центральна його частина характеризується поширенням озерних карстових улоговин, які утворилися у крейдових відкладах. Озера, що лежать серед болотних ландшафтів, утворилися внаслідок нагромадження алювію і підвищення рівня ґрунтових вод, за умов незначного похилу території й відсутності постійного стоку.

У 60 - 70-і роки ХХ ст. на цій території інтенсивно проводилися осушувальні меліорації.

Київський майдан

Київський майдан (або Київська площа) являє собою розвилку двох давніх вулиць Дубнівської (направо) і Рівненської (наліво). На початку ХХ століття це роздоріжжя знаходилося у селі Дворець, яке тоді ж і приєднали до Луцька. Вулиця, де тепер розмістився Київський майдан, називалася Кременецька чи Дворецька. Для влаштування майдану старе сільське кладовище і частину Кременецької (Дворецької) вулиці знесли. Так відбувалося розширення міста на схід.

На розі Рівненської та Дубнівської розташовувався кінотеатр «Комсомолець», який був знесений за часів незалежності й на його місці побудовано шістнадцятиповерховий житловий будинок. У свій час перед кінотеатром стояли пам'ятники: Хмельницькому, Чкалову, Робітник і колгоспниця.

До Київського майдану примикають вулиці Дубнівська, Рівненська, Задворецька, проспект Волі, вулиці Кременецька та Костопольська.

На майдані розташовано:

Волинська обласна державна адміністрація

Державна податкова адміністрація у Волинській області

Пам'ятний знак борцям за волю і незалежність України.

Волинський краєзнавчий музей

 Волинський краєзнавчий музей – головний музей Волинської області, найбільший і найдавніший з нині діючих музеїв Волині. Відкритий 16 червня 1929 року у м.Луцьку як Волинський музей. На базі закладу 1940 року було організовано обласний історико-краєзнавчий музей. У роки Другої світової війни колекція музею зазнала значних втрат, однак уже 1944 року, одразу після визволення Волині від фашистських загарбників, музей відновив свою роботу як Волинський державний історико-краєзнавчий музей. 17 серпня 1985 року Волинський краєзнавчий музей було відкрито у новому приміщенні в центрі Луцька.

   Нині Волинський краєзнавчий музей має в своєму складі ще чотири діючих музеї. Це філія – Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, створений 1949 року, чотири відділи: Художній музей (1973 р.), Музей волинської ікони (1993 р.) і Музей історії Луцького братства (2011 р.) у Луцьку, та меморіальний музей В’ячеслава Липинського (2011 р.) у с. Затурці Локачинського району. Створюється Музей етнографії та народних промислів Волині у Луцьку.

   На сьогодні у фондах Волинського краєзнавчого музею зберігається понад 140 тисяч експонатів основного фонду, які репрезентують природу, історію, етнографію, мистецтво волинського краю. Музей має багату колекцію природничо-наукових матеріалів, колекції геологічних мінералів, рослин, тварин. Історія Волині з найдавніших часів і до сьогодні представлена унікальними пам’ятками археологічної збірки, нумізматичної колекції, етнографічними матеріалами, писемними документами, зразками сакрального мистецтва (іконопису, сніцарства, металопластики, ковальства, шитва). 

   Музей має велику збірку народно-ужиткового мистецтва: вироби ткацтва і вишивки, зразки волинського народного костюму. Останніми роками у музеї створено особові фонди видатних діячів історії та культури волинського краю, зокрема митрополитів УАПЦ Анатолія Дублянського та Полікарпа Сікорського, історика і політолога В’ячеслава Липинського, художника-вояка УПА Ніла Хасевича та інших. Комплектування фондів є основою науково-дослідницької роботи музею.

  Колекції музею представлені в експозиції, яка складається з розділів природи, давньої та новітньої історії, тематичних виставок. Експозиція музею розміщена на площі понад 2 тисяч кв.м у 23 стаціонарних та 9 виставкових залах, вона побудована за тематичним (відділ природи) і тематично-хронологічним принципами (відділ історії). 

   

  Матеріали відділу природи розміщені  у 8 залах, доповнені озвученими діорамами, розповідають про природу волинського краю, знайомлять з геологічною будовою, кліматом, річками й озерами, багатою флорою і фауною Волинської області. Відділ давньої історії охоплює період історії 

волинського краю від найдавніших часів до 1917 року. Експозиція постійнодіючої етнографічної виставки „Духовна культура Волині” представляє народноужиткове мистецтво Волині – вироби ткацтва і вишивки, зразки волинського народного костюма, плетіння з соломки, коріння та лози, різьблення по дереву, гончарні вироби, писанки, розповідає про традиції та обряди волинян, музичне мистецтво. Відділ новітньої історії представлено експозиціями „Волинь у 1939-1941 роках”, „Волинь у роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945)” і постійнодіючими виставками „Волинь: історія, політика, економіка, культура 

(1945-2014)”  та „Шевченківська світлиця Миколи Куделі”. 

 Щороку в музеї створюється біля семи десятків різноманітних виставок як з фондів музею, так і з інших установ. Музей відвідує понад 100 тисяч чоловік. Завдяки зусиллям науковців музею його зібрання не тільки примножуються, але й активно служать справі розвитку української культури та науки.

 Волинський краєзнавчий музей є значним науковим центром. Доробок музею в науково-дослідницькій, експозиційній, виставковій, збиральницькій, реставраційній, масово-освітній, методичній роботі знаходить своє відображення в нових експозиціях, наукових виданнях, що робить музейні колекції доступними для широкого загалу.

 Волинський краєзнавчий музей забезпечує науково-методичне керівництво громадським та комунальним музейним будівництвом в області.

Проспект Волі (Луцьк)

Проспект Волі — центральний проспект Луцька, який починається на центральному Театральному майдані і тягнеться до Київського майдану. Довжина проспекту понад 2 км.

Напрямок, вздовж якого пролягає теперішній проспект Волі, здавна був основною дорогою на схід від Луцька. Однак зважаючи на особливості територіального розвитку міста, вулицею ця дорога стала не скоро.

У XVIII ст. це була Рівненсько-Дубнівська дорога. На її початку у 1750-х роках був збудований новий мурований комплекс монастиря та костелу бернардинів.

Тут був утворений майдан «площа Леніна». Аналогічно й вулиця стала носити ім'я Леніна. У 1967 році напроти обкому було відкрито пам'ятник Леніну. Нижче був фонтан. Також у шістдесятих поруч із початком вулиці був збудований центральний універмаг. В радянські часи вулиця була головною. Тут відбувалися паради, комуністичні демонстрації. Розбудова вулиці продовжувала вестися на схід. У шістдесятих були ліквідовані караїмський та єврейський цвинтарі, на їх місці постали житлові будинки. Також у радянський період була збудована станція переливання крові, розміщено кілька навчальних закладів.

У 1991 вулицю Леніна перейменували на проспект Волі — назву, яка увібрала в себе два символи: свободу і давній топонім району Вульки. Цього ж року було знесено пам'ятник Леніну, а через 4 роки через дорогу відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку. На початку 2000-х початок проспекту був суттєво реконструйований. Були викладені нові тротуари, асфальт, поставлені ліхтарі, лавки, висаджені нові дерева, розбиті клумби, пофарбовані будинки. Було розміщено ряд меморіальних дощок.

Сьогодні проспект Волі є однією з головних вулиць у місті. На свята рух перекривається, часто проводяться розважальні заходи.

Палац культури м. Луцька

Відкриття першого у місті Будинку культури відбулося восени 1957 року. У будівлі, яку рішенням виконкому Волинської обласної ради народних депутатів було виділено для установи культури, розташовувались склади баз «Головторгодягу» та «Головторгвзуття», до цього тут знаходилися кінотеатр, пожежне депо, станція швидкої допомоги. Впродовж 1956 року проводилась реконструкція приміщення: добудовувались кімнати для гурткових занять, облаштовувалась кіноконцертна зала. За роки свого функціонування будівля Будинку культури зазнавала деяких конструктивних змін, але в основному зберегла свій вигляд.

У 1994 році рішенням Луцької міської ради Будинок культури реорганізовано у міський народний Дім «Просвіта». Після завершення останньої реконструкції у 2006 р. за проектом заслуженого архітектора України Андроша Бідзілі, будівля теперішнього уже народного Дому «Просвіта» по-справжньому прикрашає центральний майдан Луцька. 30 вересня 2009 р. народний Дім “Просвіта” рішенням Луцької міської ради перейменовано у Палац культури міста Луцька. Зараз тут найкраща у місті концертна зала на 500 місць, 3 зали для занять хореографією, 15 кімнат для гурткової роботи, 2 приміщення для зберігання концертних костюмів. Діє 7 аматорських колективів, які удостоєні почесного звання «народний аматорський», 1 дитячий колектив зі званням «зразковий», дитячі хореографічна студія та студія бального танцю, клуб ветеранів війни та праці «Неспокійні серця», відбуваються різнопланові мистецькі акції.

Гордістю Палацу культури міста Луцька та Волинського краю є самобутні мистецькі колективи: зразковий ансамбль народного танцю “Волиняночка”, штатний духовий оркестр, оркестр народних інструментів “Волинянка”, ансамбль народної музики “Волиняночка“, ансамбль бального танцю “Юність”, хорова капела “Посвіт”, чоловічий хор ветеранів війни та праці “Подвиг”. Учасники колективів беруть активну участь у міських культурно-мистецьких заходах, численних міжнародних фестивалях та конкурсах в Україні і за кордоном.